Skip to content
Increase font size Decrease font size Default font size blue color orange color green color

Разработка сайтов интернет реклама заказать создание бизнес веб сайт контекстная реклама google yandex

Елізабет Робсон: «Головне в суспільному мовленні – незалежне джерело фінансування»

Елізабет Робсон: «Головне в суспільному мовленні – незалежне джерело фінансування»Великобританія має майже 80-річний досвід суспільного мовлення. Головні його принципи заклали в далекому 1927 році в документах, що передували створенню Бі-Бі-Сі. Неабиякий досвід роботи на Бі-Бі-Сі має й доктор Елізабет Робсон – вона там із 1968 року. Працювала репортером, продюсером, редактором, була однією із засновників Української служби Бі-Бі-Сі. Редагувала Українську й Російську служби. «» вирішила запитати пані Елізабет, які, на її думку, перспективи є в суспільного мовлення в Україні. Пані Елізабет! Для України проблема суспільного мовлення є гострою. Наразі маємо багато балачок, обіцянок, політичної демагогії, але не суспільне радіо- й телемовлення. Як ви гадаєте, що може стати стимулом переходу від декларацій до конкретних дій?Звичайно, політики схильні вважати державне чи абсолютно комерційне мовлення вигіднішим, адже через нього простіше впливати. Але вони мусять усвідомити, що ефективність їхніх слів напряму залежить від авторитетності джерела, в якому вони з’являються. Громадське мовлення може стати цим авторитетним джерелом інформації про державу, уряд тощо. Політики могли би спостерігати: ок, сьогодні є критика в мій бік, але завтра буде об`єктивна інформація про те, що я насправді й хороші справи можу робити. І громадскість повірить не лише в погане, а й у хороше про того чи іншого політика. Думаю, що насправді проблема в цинізмі аудиторії, яка апріорі не вірить у добросовісніть політиків і чиновників. І не може повірити, бо ЗМІ вже скомпрометовані.Скомпрометовані саме політиками?Саме тим, що підтримують ту чи іншу силу, але не згадують про опозиційну сторону.Суспільне мовлення створюють для суспільства. А що як українське суспільство не готове до його створення?Можна до безкінечності чекати на готовність суспільства. Суспільство як єдиний організм ніколи не готове. Суспільство складається з різних частин, і в кожної з них є свої думки, ідеї, пріорітети. Зрештою, не всі й розуміють, що таке суспільне мовлення. Так що найголовніше, аби принцип громадського мовлення був чітко роз’яснений, тоді суспільство спокійно його сприйматиме. В Україні обговорювалися варіанти створення суспільного мовлення на базі державної форми власності. Чи не загрожує такий варіант залежністю від інтересів держави?Звісно, ризик є. Бо якщо держава-власник, припустимо, відає бюджетом, приміщеннями, обладнанням, то може в будь-який момент втрутитися і, якщо їй не до смаку певна програма, сказати: «Скоротимо бюджет!» Головне в суспільному мовленні – незалежне джерело фінансування. Що може стати цим незалежним джерелом фінансування?Ну, є різні варіанти. Є британський варіант: кожен, хто має вдома телевізора, зобов’язаний сплачувати ліцензію, і ці гроші йдуть на Бі-Бі-Сі. Але це найдорожчий варіант, бо в нас немає реклами. А от у Франції існує і податок, і реклама.Також багато залежить від розміру ринку реклами, від того, хто володіє цим ринком. На Заході рекламодавців надзвичайно багато і немає ризику монополії однієй фірми чи особи. У Росії (принаймні, так було донедавна, думаю, сьогодні також) контроль за продажем рекламного часу був у руках одного-двох олігархів – дуже багатих людей. І вони керувалися винятково інтересами тих, хто купував час на рекламу. Фактично ті люди, що контролювали рекламу, диктували й контент наповнення ефіру. Україні слід бути надзвичайно обережною, аби не повторити досвід Росії.Чи може бути вигідним закладений у бюджеті відсоток на фінансування громадського мовлення?Це дійсно може бути вигідно. Здається, в Японії і Швеції така система. Але, по-перше, гроші, закладені в бюджеті на суспільне мовлення, мають бути дійсно недоторканими. І, по-друге, необхідний дуже добре складений закон на захист прав мовників. У нас, у Великобританії, є Хартія, але це старомодне слово для старомодної країни. Це своєрідний контракт між мовниками й урядом: мовники зобов’язуються подавати об’єктивну інформацію, не підтримувати жодну з політичних сил, бути справедливим до кожної зі сторін конфлікту і т. п., а уряд, у свою чергу, не втручається в професійну роботу мовників. Це все необхідно прописувати в законах.Деякі українські медійники наполягають на включені внутрішніх редакційних статутів теле- й радіорганізацій у правові документи трудового й медійного законодавства. Аби вони розцінювалися як окреме джерело права. Яка система у Британії, редакційний статут – це лише внутрішній кодекс?50 на 50. Бо кожен мовник, і незалежний, і комерційний, коли отримує частоту, підписує контракт або Хартію. Британський комітет, Broadcasting standarts (до якого входять і члени уряду) цією Хартією зобов’язує і незалежні, й комерційні канали дотримуватися об’єктивності.Чи були за вашої практики прецеденти звільнення журналістів саме на підставах певного пункту Хартії чи статуту?Так, були. Але таке трапляється нечасто. Зазвичай, головний редактор встигає вказати журналістові на його помилки до виходу матеріалу в ефір. Пам’ятаю, на португальській службі після судового процесу звільнили двох журналістів, що вели особисту пропагандистську війну проти диктатора Салазара. І яким би деспотичним не був диктатор, журналіст не мав права особисто від себе говорити про його деспотію.В Україні почастішали випадки судових позовів політиків проти журналістів через ображення честі й гідності. Наскільки часто таке трапляється у Великобританії? І чи можна в цьому ключі говорити про певний елемент самоцензури британських журналістів?Великобританія має дуже суворий закон про наклеп. Журналіст мусить мати суттєві докази, які в разі потреби зможе показати суду. А чутки на рівні «одна баба сказала» надзвичайно небезпечні для журналіста та його газети. Тому і журналісти, й редактори дуже відповідально ставляться до публікацій таких статей. Але я би не називала це самоцензурою. Якщо є вагомі докази – банківські рахунки, світлини (але меншою мірою, бо їх можна підробити), свідки, що готові з’явитися в суді, – тільки тоді можна публікувати. Якщо ж докази не суттєві, ліпше написати: «швидше за все», не вказувати імені. Хоча ім’я також часто можна вгадати з контексту, тому це теж ризиковано. Хоча останніми роками британська преса так і пашіє статтями про стосунки між Гордоном Брауном і Тоні Блером. Писалися навіть книги на цю тему. Це все надзвичайно цікаво, про це можна говорити відверто і це не заборонено законодавством. Який механізм контролю громадськості у Великобританії за суспільниим мовленням?Є служба скарг (Press Complain Committee), вона дуже активна. На Бі-Бі-Сі є цілий відділ, який розглядає скарги проти журналіста, редактора, певної програми тощо. Уряд через Міністерство культури, ЗМІ й спорту, – до речі, цікава комбінація, чи не так? (посміхається. – Авт.), – також займається скаргами. Існуюють асоціації глядачів і слухачів. Вони можуть втручатися в процес, особливо коли стоїть питання закриття популярної програми чи телерадіоканалу.Який контент наповнення телеканалів Бі-Бі-Сі?Бі-Бі-Сі має різні профілі. Бі-Бі-Сі-1 – для середнього, не надто інтелігентного глядача. Для глядача, що цікавиться світом, масовою культурою, любить дискусійні програми, час від часу мильні опери, драми класичної літератури (вони надзвичайно популярні у Британії) й кіно. Мейнстрім?Можна і так назвати. Бі-Бі-Сі-2 – серйозніший. Там більш глибокі новини, довші передачі, серйозні обговорення гарячих внутрішніх і міжнародних проблем, культура. Час від часу транслюють концерт або оперу, рідше – балет або кіно.Бі-Бі-Сі-3 – суто розважальний, він існує лише в цифровому варіанті. Гумор, мильні опери, загалом все що завгодно – на третьому каналі Бі-Бі-Сі. Бі-Бі-Сі-4 – культурний канал. Саме на ньому швидше йтиме опера чи серйозний арт-хаусний фільм. На радіо є ще безліч каналів із власним профілем. Експерти припускають: коли ми перейдемо повністю на цифрове мовлення, виникне, певно, ще більше каналів – і телевізійних, і радіо. Адже кількість частот майже безкінечна.Українські експерти припускають, що поява суспільного мовлення може бути хорошим стимулом для професійного розвитку і якісного зростання інших каналів.Із часом громадськість високо цінуватиме ключові принципи суспільного мовлення. А відтак інші канали будуть змушені хоча би мінімально дотримуватися цих же стандартів. За рахунок привілеїв фінансування суспільне мовлення може дозволити собі менш популярні, але потрібні програми. Якою має бути метод управління суспільним мовленням? Чи припустимий принцип державного керування?Ні, ні. Управління має бути незалежним від держави. Треба завжди тримати дистанцію від уряду, щоби генеральний директор каналу на скаргу ображеного певною програмою прем’єр-міністра міг сказати: «Прем’єр-міністре, не належить-бо вам втручатися в мої справи!»Ви спостерігали за українськими ЗМІ під час революції? Так. І хоч я була у Великобританії, цікавилася подіями в Україні. Зараз я не зовсім у курсі ситуації.Наш відомий журналіст і політик Андрій Шевченко запевняв, що восени 2004 року можна було знехтувати деякими принципами об’єктивності в журналістиці. Задля, так би мовити, ідеалів здійснення революції. Чи припустимо це?Скажімо так: це зрозуміло, але небезпечно.Небезпечно саме сп’янінням від свободи?Ні. Сп’яніння від свободи – це якраз зрозуміло, це добре. Насичуватися свободою можна кілька днів, тижнів, але абсолютної свободи не існує. Свобода передбачає відповідальність, а свобода абсолютна, як правило, безвідповідальна. Тут важлива роль людини, що сидить у телевізорі, себто журналіста. Насправді людям нецікаво, чи журналіст «за», чи «проти». Думаю, для журналіста завжди існує ризик вважати свою суб’єктивну думку важливішою за сюжет. Журналіст існує лише для ретрансляції сюжету. Йому не слід займатися політикою. В Україні редактори деяких ЗМІ відкрито заявляють: «Я член такої-то політичної партії, але мої політичні переконання ніяк не відбиваються на редакторській роботі».Головне, що він про це говорить. Найнебезпечніше – приховане членство в якійсь партії. Та я вважаю, що членство навіть із заявами небажане. Адже будь-яка партія вимагає мінімальної дисципліни від своїх членів. Зарплатня британських журналістів вимірюється кількістю написаних знаків, зроблених сюжетів чи їх якістю? Зарплата вимірюється місцем журналіста в газеті, телеканалі, на радіо. Є певна ієрархія посад. Звісно, початківець отримує менше, ніж головний редактор. Ну, наприклад, молодий журналіст запитує редактора: «Скільки я маю написати?». «200 слів», – каже редактор. Журналіст пише, старається, а наступного дня бачить зовсім не свою статтю, а статтю більш досвідченого колеги, що вклався у 50 слів. Він обурюється, адже 200 слів написав, а редактор відказує: «Ну, й що з того? Ось отримали цікавішу статтю твого колеги, її й розмістили. Кінець дискусії». (Сміється. – Авт.) Всі через це пройшли. Тож, якби знаки диктували зарплатню, журналісти просто би вимирали від голодуЄлизавета Олійник