Skip to content
Increase font size Decrease font size Default font size blue color orange color green color

Разработка сайтов интернет реклама заказать создание бизнес веб сайт контекстная реклама google yandex

Попкорн як складова українського кінобізнесу

Попкорн як складова українського кінобізнесуВручаючи компанії «Артхаус Трафік» професійну премію кінобізнесу України в номінації «За кращу підтримку некомерційного кіно в українському прокаті», директор столичного кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе зазначила: «Некомерційного кіно не буває, це – міф інтелектуалів. Насправді кіно і все, що робиться довкола нього, – це бізнес, отже – комерційна діяльність». Таким чином, цю відзнаку слід сприймати як пошанування професійної підтримки малобюдже тного кіно. Бо, як не крути, дві третини всього, що знімається навіть у Голівуді, – малобюджетна продукція. Правда, якщо американський фільм за 2 чи 5 мільйонів доларів є малобюджетною постановкою, то для України і півмільйона умовних одиниць – перший український блокбастер. Тому можна сміливо стверджувати: сучасний український кінобізнес – це гроші, які вкладаються в розбудову кінотеатрів, відновлення їхньої мережі, збільшення кількості, перехід із плівки на «цифру», впровадження нових технологій, становлення та розвиток інституту продюсерства, налагодження нормальної системи кінопрокату, забезпечення зйомок іноземного кіно на території України, зрештою копродукція. Про активне виробництво власного кіно поки що не йдеться. Принаймні, учасники півтора десятка спеціалізованих семінарів та круглих столів, котрі відбувалися в рамках «Кінофоруму Україна-2007», говорили здебільшого на вузькоспеціалізовані теми. Наприклад, обговорювали нові можливості цифрової реклами в кінотеатрах, спеціальні конструкції в кінотеатрах та об’єктиви Canon для цифрового кінематографа. А про виробництво власного кінопродукту частково йшлося під час з`їзду Асоціації продюсерів України та круглого столу «Служби кінематографії України». Причому, як офіційно, так і в приватних коментарях для преси, голова Служби кінематографії України Ганна Чміль переважно розвивала тему необхідності зміни діючого податкового законодавства і збільшення державного фінансування для потреб українського кінобізнесу. Державні службовці досі плутають поняття «державне фінансування» та «бізнес». Так само не визначене поняття «національний кінематограф». Скажімо, Національна студія ім. Довженка, до речі – новий член Асоціації продюсерів України, представила вишивано-шароварно-пафосний «Запорожець за Дунаєм» Миколи Засєєва-Руденка – стрічку, яка навіть за умов потужної державної підтримки і докладання надлюдських продюсерських зусиль не зможе мати нормального комерційного прокату. Натомість стрічки «Двоє та війна» Віталія Воробйова та Євгена Звєздакова, «Інді» Олександра Кирієнка чи «Сафо» Роберта Кромбі, які є чисто продюсерськими проектами, комерційні перспективи мають. Звісно, з «Людиною-павуком-3» або «Міцним горішком-4» ці картини змагатися не можуть, однак гіпернаціонального «Запорожця за Дунаєм» легко обійдуть ще на старті. Причина не лише в російській мові та залученні російських «зірок». Чим далі в Україні буде розвиватися продюсерське кіно, тим частіше на великому екрані почнуть виринати українські актори. Головне – продюсери стирають різницю між поняттями «національне» та «сучасне». Тоді як чиновники здебільшого поки що сприймають «національне» виключно через Одарку і Карася.Загалом «Кінофорум Україна-2007» був організований так, аби не нудьгували і професіонали, і роззяви. Для перших – спеціалізовані семінари та круглі столи, для останніх – цифровий кінотеатр «Опта», відразу кілька (!) стендів, де пропонувалося скуштувати свіжого попкорну та цукрову вату, а головне – реальні кінозйомки. Всі три дні перед третім павільйоном Міжнародного виставкового центру, де проходив «Кінофорум», працював знімальний майданчик. У перший день під фонограму з вибухами та свистом куль «наші» воювали з «німцями». Військову масовку забезпечив військово-патріотичний клуб «Красная звезда», а знімальний процес – студія Довженка та компанія «Нісатек». На другий день на майданчику хазяйнували каскадери з Асоціації каскадерів України. Таким чином, невтаємничені могли переконатися: видовищне кіно в нас знімати можна, ось тільки процес цей надто дорогий. І навіть якщо якійсь сміливий продюсер ризикне, окупити фільм буде не так просто. Українські кіновиробники переживають, по суті, ту саму проблему, що й українські книговидавці. В Україні бракує книгарень, де можна продавати книги, і кінозалів, де можна крутити кіно. Про це, зокрема, вкотре сказав редактор «Української Медійної Групи» Сергій Галетій.  Ще одна цікава тенденція: телевізійне кіно, яке знімається в Україні, учасниками «Кінофоруму Україна-2007» чомусь було винесено за лапки і про нього навіть не говорилося. Наприклад, Олексій Сєрков, президент «Асоціації кінопродюсерів України», з утіхою відзначив: якщо минулого року в кінопрокаті було 4 українських фільми, то тепер їх буде вже 8, і далі кількість повинна зростати. Тоді як телевізійні фільми, зроблені в Україні, навіть не розглядалися в якості номінантів на Національну премію кінобізнесу. Це можна зрозуміти: телевізійний бізнес і кінобізнес – справді різні речі. Проте більша частина презентацій, що відбувалися в рамках форуму, були презентаціями саме телевізійних кінопроектів від «Film.ua», «Daxi Film», агенції «Сьоме небо» тощо. Я так і не зрозумів, було телевізійне кіно чужим на цьому святі кіножиття чи повноправним суб’єктом вітчизняного кінобізнесу.Поза сумнівом,  центральною подією «Кінофоруму Україна-2007» стало вручення згаданої вже IV Національної премії кінобізнесу України», яке відбулося 26 квітня і співпало з днем народження генерального директора «Кінофоруму» Андрія Різоля. Взяла участь у врученні й «» в особі головного редактора журналу «ТК» Євгена Мінка – він вручав премію журналісту газети «Дзеркало тижня» Олегові Вергелісу за найкраще висвітлення кінематографічної тематики у пресі.  Подія могла перетворитися на скандал, якби ініціатор ймовірного скандалу, генеральний директор ТОВ «Мультиплекс Холдінг» Антон Пугач, був більш послідовний у своєму бажанні поскандалити і чітко формулював свої думки. Ще до церемонії він розповсюдив свій лист-запит (ми наводими його текст повністю нижче. – «ТК»)  до Андрія Різоля, в якому, зокрема, намагався дізнатися, чому він, Антон Пугач, людина, яка працює в кіно вже 21 рік, ніколи не чув про таку премію. (Хоча ваш автор, журналіст, який цікавиться всім, що пов’язано з кіно, зокрема – в Україні, сам уперше почув про існування такої премії в минулому році, і зовсім не здивувався). Серед питань, які цікавили пана Пугача, було й таке: «Як мені та представникам ЗМІ можна переконатися в достовірності інформації, яку Ви (Андрій Різоль – А.К.) відправите на мою адресу». Тобто, якщо перекласти цей лист мовою байок Сергія Михалкова, дайте мені довідку про стан справ і довідку про те, що ваша довідка правдива. Втім, у запитах пана Пугача є раціональне зерно: лист-опитування,  який повинні  були заповнити експерти і за яким і визначалися, начебто, переможці премії, у них самих викликав подив. Адже з багатьох позицій в силу різних причин просто немає систематизованої інформації. Це означає, що український кінобізнес де-юре є, але ніде про це системно не пишуть. За аналогією, якщо газети не пишуть, що Сомалі бомбили, значить, Сомалі не бомбили. Тому, наприклад, згаданий вже Сергій Галетій, будучі експертом, не міг заповнити анкету-опитування, особливо коли йшлося про українських кіноактора і кіноакторку року. Знайомі продюсери в приватних розмовах нарікали на відсутність у частини наших акторів навіть такої елементарної речі, як портфоліо, не кажучи вже про більш повну інформацію. Тим не менше, анкети-опитування заповнювались, і на їх підставі людей з кінобізнесу нагороджували. Ведучі цьогорічної церемонії Павло Костіцин та Катерина Виноградова в один голос пафосно іменували цю нагороду «українським «Оскаром». І це чомусь не викликало скептичних посмішок: нам справді хочеться власного «Оскара» чи бодай його замінника. Проте пана Пугача така ситуація категорично не влаштовувала, тому буквально перед початком церемонії від його імені було розповсюджено прес-реліз, у якому він заявив: раз пан Різоль на листа не відповів, то компанія «Мультиплекс Холдинг» відмовилася від отримання премії за розвиток кінопрокату в Україні. Коли їх оголосили, представники на сцену не вийшли. Нагорода героїв не знайшла, однак «чорний піар» усе одно зажувався через очевидність чогось дуже особистого в фундаменті цієї ситуації.Решта нагороджених благополучно отримували свої призи. Якщо говорити не про забезпечення кінопоказів, а власне про кіно, то нагороди ділилися між п’ятьма вітчизняними кінострічками: «Штольня», «Прорвемось!», «Аврора», «Помаранчеве небо» і «Хепіпіпл». Тут теж виник ряд запитань. Зокрема: «Штольня» Любомира Кобильчука отримала нагороди за кращий трейлер до фільму, кращу афішу, кращий рекламний слоган і, як говорилося на початку, за кращу дистрибуцію (у виробництві та просуванні стрічки брала участь компанія «Артхаус Трафік»). Отже, з рекламою та прокатом усе ніби гаразд. Але кращим фільмом за результатами касових зборів названо… «Аврору» Оксани Байрак - $ 296 512 у прокаті. Виходить, як у тому анекдоті: «Муму» написав Тургенєв, а пам’ятник – Пушкіну. Причому «Штольня», яку хором лають усі і навіть називають цей фільм гіршим за «Прорвемось!» (що, на думку вашого автора, за визначенням неможливо), таки визнається зразком «чисто жанрового кіно», хоч не надто вдалим і явно американізованим. Натомість «Аврора» діставала від усіх і заслужено: кон’юнктурний пафосний лубок, у якому є лише два живих елементи – музика Валерія Тишлера і юна акторка Настя Зюркалова. Тут, очевидно, зіграли свою роль навіть не претензії на «Оскара», а негативна чарівність самої пані Байрак. Фільми її вважаються «нижче плінтуса», проте сама вона визнається «глибою вітчизняного кіно». Єдина втіха від цього – українська версія «Піратів Карибського моря: скриня мерця» зібрала озвучені ще минулого року $ 3 мільйони, тому і стала кращим іноземним фільмом 2006 року. Словом, «Кінофорум України» сьогодні – чи не єдина інституція, яка намагається дати системну, хоча і не завжди об’єктивну та часто суперечливу, інформацію про те, що відбувається в українському кінобізнесі, а головне – доводить, що він є, розвивається, тож не варто поспішати його ховати. Правда, для більшості пересічних кінолюбителів у поняття «кінобізнес» все ж таки більшою мірою вкладається поняття «виробництво фільмів». Але, думаю, все це слід сприймати так: були б стіни, а ремонт зробимо. Отже, був би бізнес, а кіно з`явиться. Андрій Кокотюха